У четвер у Борисові відбувся матч 2 туру відбору на Євро-2016 між збірними Білорусі та України. Наша команда в малоцікавій грі здобула перемогу – 2:0. Після матчу білоруські журналісти відзначали не гру збірних (обговорювати було нічого), а той дух свободи, який привезли українці.
By.tribuna.com: «Українці приїхали в Білорусь і привезли зі собою той двох свободи, яким у них просякнуте все. Коли йдеш перекритим Хрещатиком, а там під кожним ліхтарем горланять пісні під гітару або навіть із мінімальними колонками, перша думка: а куди це подівся ОМОН? Але там це так само нормально, як наша знаменита стерильна чистота. Нема ОМОНу. Живуть наші сусіди, напевно, гірше, чиновники - негідники, доріг немає, та взагалі війна йде, але вони співають, у них майдани, збірна - як свято. І от українці приїхали в Білорусь і прихопили частинку цього хохляцького молодецтва зі собою.
Але тепер ми згадали, що й на футболі можна смалити. Можна гнати свою команду вперед. Можна кричати і отримувати від цього кайф. Можна трохи розслабитися і не чекати, коли гумовий кийок ударить тебе по голові. Було видно і чутно, що білоруси дуже довго терпіли, дуже довго мовчали.
І це в десять тисяч разів важливіше від усього того, що сталося на футбольному полі».
«Прессбол»: «Борисов-Арена» згадала про все тільки на 82 хвилині, коли Мартинович, опинившись там, де треба, зробив не те, що повинен. Згадала, що конче потрібно ганити Кондратьєва. Що є турнірна таблиця, в якій ми займаємо порожнє місце. І взагалі, що вже пізно і час додому - завтра на роботу.
До самострілу Мартиновича все це було несуттєво. 0:0 улаштовували вболівальників з обох сторін. Їм начебто було навіть приємно, що гра без яскравих моментів і практично без ударів по воротах не відволікає на себе увагу. І ті, й інші прийшли на стадіон зовсім не спостерігати, як Коноплянка чи Ярмоленко контрольний раз просигналять європейським топ-клубам: настав час брати! Та й білорусам було не так принципово, щоб команда Кондратьєва почала виправлятися після Люксембургу саме в поєдинку з «жовто-блакитними». Нічия - компроміс, на який пішли трибуни ще до стартового свистка.
Набагато важливіше було обговорити один з одним складні речі про Білорусь, про Україну. Погодитися, що Путін - не дуже хороша людина, з яким перебувати в одній кімнаті огидно, а в одній країні, навіть такій великій, як Росія, - тісно. Тішить, що Білорусь Живе. Причому вже майже як Люксембург. Адже якщо рівнятися на герцогство в усьому, не тільки у футболі, може, не так уже це й погано».